Пісню ту, що почула малою,
(Її в полі співав вітерець),
Що як доля навіки зі мною,
На малий покладу папірець,
Помережу її, розмалюю,
Ковилом, колосками встелю,
Як дитину малу, поцілую,
Тепле сонечко їй розіллю.
Щоб співала, летіла, дзвеніла,
Мов невидимі струни дощу.
Простелю пташеняті на крила
І на волю її відпущу.