на рівні верхівок
дерев невисоких
солодкого вітру дотик
зеленеє літо
й вже небо на липень вицвіта
у небі далеко
аж спершу, що чайка велика, здалося -
лелека
так, двійко
пропливли неквапом
- хмаринки,
де дощик?
- відплакав,
смішний парубійко...
і липа відквітла
і туга далека слабесенька ні про що
світла
на рівні верхівок дерев невисоких
солодкого вітерцю
дотик.