Таких немає серед аристократів, ані серед Дюрвілів, ані серед Дюрвалів,
Його пальці, мов біле латаття, кличуть красою й потоплюють.
Кожна його клітина зплетена з бузків та конвалій,
Ніби знята з ткацької версти з щойно зібраними коноплями.
Їм хочеться дихати, і повітрю цьому межи нема.
Від нього усе набрякає, iде алергічне загострення.
Від нього так солодко пахне першоцвітами та ожиною
Й дикими орхідеями з Кінбурнського півострова.
Я піду до нього ланами, і це буде лише моя хода,
Зупинюся десь біля озера, заночую, якщо треба, у полі я.
Він для мене любов й небезпека, він єдина моя вовча ягода,
І його примхливий характер є моя особиста магнолія.
Його вірність і сором'язливість розквітають в траві фіалками,
І розходиться це цвітіння, наче ладан, церковною димкою.
Як волошки, він змінює колір, й відчуваючи себе сталкером,
Я досліджуватиму його тіло, знову дихаючи барвінками.