І щоразу, коли телефон вібрує його світлиною,
Забуваючи власні принципи і, можливо, майбутні наслідки,
Вже не знаєш, де саме смикнуло, і не знаєш, як воно вплинуло,
Що так хочеться бігти до нього і водночас бігти галасвіта.
І водночас шукати причини, щоб тепер вже ніколи не стрітися,
Усвідомлювати навіки: це була погана ідея,
Це лише одна з твоїх слабкостей, це лише один з твоїх минтусів.
Тільки потім берег в руки слухавку й набираєш нуль сім три дев'ять...