http://www.stihi.ru/2016/06/26/6405
Оригинал:
Ти мене не сприймаєш, я навіть не знаю, чому.
Та щоранку кладу до порога букет білих квітів.
Я хотів би тобі дарувати всі квіти на світі.
Я все мрію, як руки твої у долоні візьму.
Я щоранку несу білі квіті – і місто цвіте.
Білі квіти – мов крила, і сам я неначе злітаю.
Хтось за спиною каже: «Щасливий», я гірко всміхаюсь:
білі квіті – реальність, а мрії мої – то пусте...
Та мене не зупинить відчуження горде твоє.
За букетом – букет, ти вже кажеш, що ніде їх діти.
І допоки живу – на порозі знайдеш білі квіти.
Бачиш квіти щоранку і знаєш: любов моя – є...
Вольный перевод с украинского Светланы Груздевой:
Вновь меня не воспримешь…не ведаю я, почему.
По утрам на пороге оставлю букет нежно-белый.
Все цветы я хотел бы тебе подарить, моей милой.
Всё мечтаю, как руки твои я в ладони возьму.
Я несу свой букет – и мой город похож на цветы,
Словно белые крылья – и сам я как будто взлетаю.
За спиной мне: «Счастливый!» – я горько в ответ улыбаюсь:
То реальность – цветы, а пустое – мои все мечты…
Но меня не отвадит и впредь отчужденье твоё.
За букетом – букет, ты не знаешь, найти где им ложе.
И, покуда я жив, – на пороге цветы будут всё же.
Ты их видишь с рассветом, извечное счастье моё…