Мов завіси, назавжди закрились повіки,
в той аншлаг, на який ніхто не чекав,
ти покинув цю сцену життєву навіки
якій все до останку віддав, відспівав.
Й вже мовчав, у щиросердній овації зали,
що покладала до ніг тобі траурні квіти.
Й вже риданням зривалось у оплесках: "Браво!"
Міг би ти, ще так довго, співати та жити...
Доспівав свою долю, наділену щиро, все ж мало.
Ще бажав, й у ріднім краю "торреодоре*" співати.
Але, іншу мету, тобі, доля на серце поклала
і, воно, наказало в бою свій нАрід захищати.
Ти не зрадив наказу, ти не зрадив ні серцю, ні роду.
Ти змінив плескіт* лавр* на простої трави шелестіння
Та в окопі й на сцені, дух твій, птахом прагнув свободи
й кулею ... увірвався ... у вирій ... до воскресіння...
*****
«Міф»— Васильку, ти для нас тепер з неба співаєш.
Мефістофель, тобі, прирік не лише позивний.
Ти став міфом, котрим, людям серця відкриваєш.
Став Героєм! Герой— це хто вічно живий!
(ХТ 02.07.2016)
* Торреодоре— арія із опери Жоржа Бізе «Кармен»
* Плескіт— шум аплодисментів
* Лаври— у переносному значенні — успіх, слава, тріумф.