коли залишають любов
наодинці із серцем своїм
то там починає зростати надія
з горем навпіл
хоча
я б називав її останьою хвойдою
бо вона
переходе із рук у руки
із душі в душу
як дешева повія
повір'я є
що час то видатний лікарь
та насправді -
то є уявний друг
зростаючи ти перестаєш в нього вірити
ніби то
хтось згвалтував тобі мозок
наспівуючи "but i'm a creep"
окрім нудотної спраги до болю
лоскотності вен
тобі не залишається нічого
день у день
продовжуєш вештатись колом
коло її будинку
кохання - то є приємність рани
здираючи скоринку
то вітер буремний
штовхаючись ходом
несе у безодню
і згодом
лишає насамоті із тією шльондрою
і йти немає куди
а серце шукаючи копійки у своїх сльозах
розрахуватися намагається
та тоя любов
безцінна
безцінна
розумієш
нічого вже не лишається