Лютий місяць видався з дощем,
а мене все віхолою крутить...
Самота і в грудях тихий щем
змішуються у гірку отруту.
Бідність нині в чорнім, як вдова,
поселилась майже в кожній хаті.
Я уже ні мертва ні жива -
сни про тебе в цьому винуваті.
Знаю, скоро зацвітуть сади
і засиплють землю пелюстками.
Та краса весни у час біди
непомітно посмутніє з нами.
Рідко я пишу тобі, пробач...
Нині, милий, зовсім не до віршів.
Сплющився у небі сонця м'яч
і світити став, здається, гірше.
Навіть вітер без азарту дме,
все не так - безглуздо й недоладно.
А життя на смак, мов дикий мед,
з нотками полинової правди.