Коли небо ставало недужим,
І дощами навідмах шмагало,
Я за тебе над свічкою, друже,
Черконула дідівським кресалом.
На колінах вимолював прощу
День стражденний сльозами оливи,
Як я вийшла, блаженна, на площу,
Щоб сумління промити у зливі.
Лопотали краплини з розгону -
Тільки п’яти мелькали чумазі,
Свічка воском злизала безсоння,
Користаючи збіги оказій.