Я не дитина вже, але, як і раніше,
Мені потрібні захист і тепло,
Відчути поряд рідне, найніжніше
І найтурботливіше мамине крило.
Вдивитися в ясні, зелені очі,
За шию обійняти сильно-сильно
Ту, що і в день ясний, і серед ночі
Цими очима слідкувала пильно.
Моя ти мила, моя люба ненько,
Ніякий вірш не зможе передати,
Як я люблю тебе усім своїм серденьком
І ладна за тебе життя віддати.
Хоч іноді й ображу ненавмисно,
Вколю нещадно словом, нерозумно,
Сама собі я потім ненависна,
Коли ти дивишся зажурено і сумно…
І вголос хочеться мені кричати:
«Пробач мені, своїй м’ятежній доні!»
І ще не встигла я цього сказати,
А ти вже простягла мені долоні.
Бо мама – наче сонечко гаряче,
Вона не обпече, лише зігріє.
Хоч іноді й сама страждає, плаче,
Але дитини сум завжди розвіє.
Ти – моя муза, ти мій янгол, мої крила,
Ти – берегиня нашої родини.
Є в тебе чарівна, могутня сила –
Кохання, що безцінне для людини!
Була зі мною ти усе життя,
Без тебе буду як – не уявляю!
І філософське слово «небуття»
Я чути ще багато років не бажаю.
Тебе люблю за все на світі:
За часті вигадки твої,
Рожеві мрії розмаїті
Про деякі місця, краї…
Люблю, коли задумливо читаєш,
І хоч частенько я з тобою сперечаюсь,
Мені здається, що ти все про мене знаєш,
Навіть коли щось приховати намагаюсь.
Хоч вище стала я тебе на зріст
І віддаляюся поволі,
Та з’єднаний між нами міст
Не розламається ніколи.
Я буду навіть в сорок років
Схилятись на твої коліна.
Повір, зроблю мільйони кроків,
Щоб провести з тобой години.
Я зрозуміла, час – лиш мить,
Хвилини – як крилаті коні,
Не встигнемо ми навіть зрозуміть,
А сивина вже вкриє скроні.
Тому цінуйте кожну змогу
Побути поряд з мамою своєй,
Не спричиняйте їй ні болю, ні тривоги,
А притуліть міцніше до грудей.
Своїй матусі не втомлюсь співати оду,
Вона у мене – фея чарівна…
А деяких я не вшаную зроду –
Тих, хто відмовився від свого немовля!
Ви чуєте мене, як тільки можна?
Вони ж маленькі, тільки-но сповиті!
Хіба за їх майбутнє не тривожно?
Що з ними станеться у цім жорстокім світі?
Їм не співатимуть, можливо, колискову,
Не буде для них «мама» першим словом.
Ці діти стали нашим вироком, панове,
А їх самотні очі – мовчазним докором!
Згадайте, жінка – споконвіку мати,
Ласкава, рідна, добра, затишна…
І має дитинча не віддавати,
А ніжно цілувать його зі сна.
Малюк батьків не обирає сам…
Моя матуся, лагідна, єдина,
Я дякую тобі і небесам
За те, що я – саме твоя дитина!