Ізранку небо вихлюпнуло синь у очі,
І стало світанково - сонячно - співочим,
Я кронами беріз торкалась піднебіння,
Ловила листячком і серцем просвітління.
Ясніло все довкола літньо і грайливо,
Як вітерець на вітах вигравав мотиви,
Повідав він про хвилі та краї далекі,
Як ледь уникнув у польоті небезпеки.
Гойдав, голубив, я вмлівала у обіймах,
Бо почувала в них себе якось надійно,
Куйовдив леготом вершки чуттів зухвало
Ми з ним на двох цикорій неба смакували.