(вільний переклад вірша Зої Храмцової)
Тихенько навшпиньки йде ніч-чарівниця
В світанковий синій туман.
Краса зорепаду росою сріблиться,
Вирує квітковий фонтан.
Вітрило зорі по небесній лазурі
Пливе, не підвладне вітрам.
А луч золотий в чарівному ажурі
Стрибає назустріч полям
Туди, де на травах шовкових грайливо
Рясніє ромашковий рай.
В квітковому серці – бурштинове диво,
Та в білому розсипу край,
В поля, де вихрастою гривою вітер
Колосся, як хвилі, здійма,
Вклоняючись низько чудовому світу,
Радіє природа сама.
Різьблені волошки вплітаючі в коси,
Як мавка, встаю на межу.
П'янять медовухою свіжі покоси...
Я в пам'яті їх збережу.
Берізка-красуня в листі оксамиту,
Сережки – пухнаста кайма.
О, скільки у неї величності, світла!
А брів, оченяток сурма?! ..
Я пісню співаю про рідні простори, –
Душа, наче пташка, зліта.
Моліться про мир у церквах и соборах,
Хай здійсниться щастя мета!