Я все розумію – ти просто не хочеш залежності.
Від голосу мого. Від слів. І від моїх очей.
Ти просто боїшся залежності. Із обережності.
Щоб потім не марити мною посеред ночей.
Щоб раптом у натовпі не озиратись на схожого.
І не відчувати підступного серцебиття.
І щоб в телефон не питатися: «Я перепрошую...
Це – ти?»… І боятись почути хвилююче: «Я»...
Ти просто боїшся, не хочеш залежності, милая.
І прагнеш сприймати моє, як сприймають чуже.
А в мене все просто. Себе я давно вже не силую.
І я не боюсь. Бо від тебе залежу уже...