Зозуля знову закувала,
Рахує декому літа.
Їх, як завжди,чомусь так мало,
Та й не здійснилася мета.
Невдовзі сам босоніж бігав,
Років здавалось аж «за край».
Та промайнули вони «мигом»,
Хоч у зозулі позичай.
Настав той час, що одружився,
Родились красені сини.
Мій вік, невдовзі, скоротився,
Ростуть сини, як ясени.
Зростають на очах онуки,
А дітки діток - то святе.
Слабіють з часом мої руки,
А їх життя нехай цвіте.
Прожив, здалось, років немало,
Бажання ще пожити є.
Зозуля хай і не кувала,
Життя, що лишилось, - моє. 15.07.2016г.