Важкий літопис посірілих брил -
Подзьобані віками, як фонограф.
Читає вітер: "Брате мій Хорив...
Блищать щити, лисиці - знов по норах...
Зітха Дніпро... Ідуть на дно боги..."
Пив вітер правду важко, мов з барила;
У полі ліг. Петрові батоги
За обрій гнали сивого Ярила.
І снились вітру - зойкував вві сні -
Шуліки війн і білі птахи волі...
І сльози наверталися ясні
На ніжні, золотаві вії поля.