ЗАРОБІТЧАНКА
Тужить жінка у чужій сторонці,
Розкладає фото на столі.
Тут усе чуже, і навіть сонце
Не таке, як в рідному селі.
В серці сум, а на душі скорбота,
Вдома залишились діточки.
Але час вже братись до роботи,
Треба прасувати сорочки,
Замісити тісто, скоро вечір.
Будуть до вечері пироги.
Втома навалилася на плечі,
Сковує все тіло в ланцюги.
Вже помиті начисто підлоги,
І блищать у залі дзеркала.
Раптом відступили всі тривоги.
З Батьківщини вісточка прийшла.
SМS від доньки – серцю втіха!
На дисплеї фото, пара фраз…
Плаче ненька у куточку тихо,
А душа співає: «Все гаразд!».
Крихітка змінилась, не впізнати,
Розцвіла, мов квітка ярова.
Змужнів син, пішов у клас десятий,
І старенька матінка жива.
Пише лист у відповідь матуся:
«Сумно тут без вас на чужині,
Але я невдовзі повернуся,
Мабуть, після Пасхи, навесні.
У батьківський край, на Україну,
Полечу, як пташка до гнізда,
Але потім знову вас покину,
Бо в країні скрута та нужда.
На навчання вам потрібні гроші,
Недешеві ліки для старих.
Що ж, бувайте, ви мої хороші.
Гаряче цілую вас усіх.».
Тужить жінка у чужій сторонці,
Розкладає фото на столі.
Дощ осінній стукає в віконце,
Розмиває фарби на землі.
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(липень 2016)