Ти кликав - я бiгла, летiла до бою,
Нiчого не бачачи перед собою.
Бо ти наказав, щоб було, як у казцi:
Нi пiшки, нi возом, нi взута, нi боса.
Мов та перепiлка по жовтих покосах -
Нi гола, нi вдiта скакала по лiтi.
I навiть всерединi не похололо,
Як гостра стерня раптом ногу вколола.
Я бiгла вперед, очi навстiж, як вiкна.
Лиш лiто закiнчилось так непомiтно,
I сили мене почали залишати,
А ти був все далi, засипаний снiгом,
Мовчазний, як небо, затягнуте димом.
I вже не було куди так поспiшати.
Без глини не можна лiпити горняти.
Нi взута, нi боса, нi вдiта, нi гола
Я вперто та довго полову молола,
Горiла, як купина, та не згоряла,
Уже не жила, але ще не вмирала.
...По небi й по полi блукаю, шукаю
Води на безвiддi i дна у безоднi.
Вже ранок траву пiд ногами гойдає.
Якi ж божi роси сьогоднi холоднi...