…розбавить дощ тишу шелестом вічності,
залишить на серці моєму, в душі
зализані рани присмаком ніжності…
у згірклому відчаю, втім полині,
де вдвох ми купалися вчора щасливі,
з очима відвертими, милими, щирими,
у море кохання Любов нас манила…
і ми обдаровані новими силами
злітали у небо, будили бажання,
а вийшло вдавали із себе лиш вірних ми –
зацьковане болем зізнання в коханні…
як буде, так буде!.. так люди казали…
та легше нікому не стало!..