Вивих
Читаючи, аж млів професор сивий.
Був текст – мов дистильована вода.
Та авторка до того молода,
що почуттів не вгамувати хтивих.
Отож ж бо й стався той духовний вивих.
Де й ділася поважна борода.
Зійшла за елексір життя вода.
Розлився замість крові мед по жилах.
А з сумочки вже виповзла вузда,
знайшовши у пітьмі старе обличчя.
Прибули з Петербурга черевички.
Сам чорт озвався у куточку: «М-да».
А за вікном так пахла резеда
і сяяв місяць, що до всього звичний.
––––