Не пиши лише коли щось треба,
Напиши від себе - просто так,
Я весь час лиш думаю про тебе-
Де ти, з ким ти, що і як...
Бачу образ твій дивлячись в небо,
І прошу я Бога, щоб дав знак,
Чи мені це треба... чи не треба
Ти моя погуба чи маяк....
Ну а Він мовчить... мовчить сумлінно,
Даючи мені свободу дій,
Я ж молюсь, ст;ячи на колінах,
Щоб ти став нарешті лише мій.
Прохання душі не долітають
До Його вершин... й падають вниз.
На дрібні уламки розбиває
Їх твоє мовчання... й ніби хмиз
Вони вже згорають... тліють... тліють
Та я не здаюсь і хватить сліз
Тих, моїх, солоних... я зумію!!!
Погасити сумніви і біс
Той, що мене мучить щохвилини,
Той, що шепче: "... в нього інша є,
Позабудь його... нехай... час сплине,
Він - насправді - зовсім не твоє...."
ТОЙ замовкне!!! зникне!!! - я в це вірю
Й буду вірить, доки старче сили,
Ревнощів, страшного, вбью я звіра,
Закопавши в глибоку могилу.
Й відспівають "його" мої мрії,
Й почуття мої "його" простять,
Й мої самі потайні надії
Мене від прокляття захистять.
І пройдЕ, як дощ, мене омивши,
Час тривог й буденних негаразд,
Я під ним, у вірі укріпившись,
Чиста, гола, без жодних прикрас
Яка є - не більше і не меньше,
Знов прийду у твій самотній світ
Ти ж візьми з собою, як й раніше,
Мене у надїй новий політ.