«В багатьох з нас всередині живе
фантом щастя.Дивна,нічим не
обґрунтована віра,стоїть на трьох
китах-словах «все буде добре…».
Емілія Остен «Грішні і святі»
Худорлява жінка згорбившись сиділа на стільці біля лікарняного ліжка.Довге світле волосся було недбало зв’язане в вузол на потилиці,відкриваючи бліде лице.Шкіра на вилицях натягнулася і була аж прозорою,роблячи риси обличчя надзвичайно тонкими.Під очима залягли сині кола від перевтоми,ніс загострився,а на лобі пролягла глибока зморшка. Щось невловиме від сікстинської мадонни Рафаеля було в її обличчі…В своїй руці жінка тримала маленьку долоньку дівчинки,що лежала обплутана дротами і крапельницями на реанімаційному ліжку.
-Тримайся,Кульбабко…Ти чуєш мене?...Я поряд,тут,з тобою…
Солоні сльози капали на білосніжне простирадло та пальчики.Шерхлі вуста шепотіли всі відомі молитви,просячи про порятунок маленького янгола.
Сміяна…Так назвав це непосидюче дівча тато.Три тижні вся сім’я ходила за ним слідом, пропонуючи свої варіанти імен.А він дивився в волошкові очі донечки і посміхався.Коли вже всім урвався терпець- мовчки приніс свідоцтво із РАЦсу.І тільки мама називала її Кульбабкою за золотаве пухнасте волосся.
Дівчинка повністю відповідала своєму імені.В кожному куточку їхнього дому лунав її сміх.Здавалося ,ніби то дзвенять срібні дзвіночки або переливаються крапельки води.В чотири роки Сміяна вже вміла читати,рахувати і дуже любила співати.Довгими зимніми вечорами,бабуся ставила біля біля ніг кошика з в’язанням і заводила пісню.Дівча сідало поряд і на льоту запам’ятовувало слова.Коли співати набридало,вона з котом Яшкою ганяла по кімнаті клубки ниток та реготалася.
Сміяна підросла.Іграшки на полиці посунулись і поділились місцем з підручниками та енциклопедіями,а кіт Яшко навчився ловити мишей.Тато з мамою купили окрему квартиру в місті і вони всією сім’єю переїхали туди жити.
Сміяні снилось море…Грайливі хвильки лоскотали голі п’яти,сонце пестило щічки теплими промінцями,а вітерець куйовдив пухнасте волосся і приємно холодив шкіру.Вода була теплою,мов парне молоко і зовсім прозорою.Якщо нахилитися до неї дуже близько,то можна було побачити кожну піщинку,кожен камінчик на дні та різнобарвні мушлі.Море було спокійним…Поважно і повільно до берега накочувались невеликі хвилі,несучи за собою солоний присмак.Дівчинка набрала в долоні піску і пропустила його крізь пальці.Теплий…З криком пролетіла чайка,граючись вистрибнула із води маленька рибка і,блиснувши на сонці золотавою лускою,знову швидко гайнула під захист води.Розчарована пташка трохи покружляла,а потім ображено всілась на найближчій скелі чистити пір’я.Дрімота вмостилась поряд на піску і заставляла,раз по раз, ліниво позіхати…
Раптом,щось легенько посмикало Сміяну за палець на нозі…Не встигла вона розплющити очі,як на неї полився стовб теплої солоної води.Від несподіванки дівча з вереском схопилося на ноги і ,відпльовуючись,здивовано побачило перед собою золотаве марево.Біля самого берегу,на хвилях погойдувався величезний Золотий Кит.Лукаво посміхаючись,він випустив на Сміяну ще один стовб води і голосно розсміявся.Дівчинка протерла очі,і,вперши руки в боки,гнівно запитала:
-І що це таке було?Ти хто?
Кит змахнув хвостом .Зі сторони це виглядало так,ніби він кланяється.
-Я-володар цього моря,Золотий Кит.
Сміяна забрала з обличчя намокле волосся і здивовано підняла брови.
-І що-це означає,що можна обливатись водою?
Я тепер виглядаю,як мокра курка!!!
-Скоріше курча…-засміявся Кит .І легенько подув на дівчинку.Подих його був схожим на маленький вітерець,що миттєво висушив ї волосся.
-Ну от-тепер ти схожа на кульбабку.
-Кульбабкою мене можна називати тільки мамі…-Ображена Сміяна розгладила платтячко і знову всілася на пісок.
-Ну не сердься,-сказав Золотий Кит.-Я просто хотів з тобою познайомитись.
-Дуже оригінальний спосіб для знайомства…
-Бу-бу-бу…Бу-бу-бу…Тебе ,випадково,не Буркотуха звуть?Ну досить…Давай вже будемо знайомитись.
Дівчинка зітхнула.В її волошкових очах з’явилися веселі бісики.
-Що мені за це буде?
-Боже,що за корисливі діти пішли??!!!-Кит пустив очі під лоба і скрушно похитав головою.
-Ну ,гаразд,хитрунка.Що б тобі такого хотілося?Але в межах розумного.
Сміяна ненадовго задумалась…
-Покатай мене на собі-я дуже хочу побачити яке море там,далі…
Золотий кит засміявся і вигукнув:
-Ну, добре!!А тепер ти признаєшся,як тебе звати?
Дівчинка піднялась з піску і протягнула йому долоньку.
-Сміяна.
Кит потерся об неї носом і легенько дмухнув.
-Ну що,Кульбабко,гайда дивитись мої володіння!!
Дівчинка видряпалась Китові на спину ,зручно вмостилася і засміялася:
-Егегей!!! Вперед мій кораблику!!!
Кит змахнув хвостом,піднімаючи хвилі,і легко ковзнув по морській поверхні.
Сміяна старанно малювала ромашки в альбомі.Пальчики були вимазані зеленою фарбою,на щоці теж жовтіла пляма, та це зовсім не заважало трудитись.Скоро прийде з роботи мама і дівчинка хотіла зробити їй подарунок-намалювати ромашки ,що росли на клумбі під вікном.Тепер вони висітимуть в спальні на стіні.Матуся зрадіє…Подувши на пасмо золотавого волосся,що лоскотало носа,дівча вправно домалювало останню пелюстку і полегшено зітхнуло—встигла.Склавши фарби до коробки,вона положила альбом сохнути поряд на траві і лягла горілиць.
Червень видався спекотним. Сонце стояло високо.Ось набігла хмаринка,затулила його і стало враз легше.Сміяна розплющила очі і подивилася на небо.Пухнасті пустунки спішили кудись у своїх справах.Он, поважно гойдаючись,попливла хмаринка-слон,слідом за нею кумедний песик,дракон з величезними крилами,їжачок та маленьке янголятко. Сонце вилізло з-за хмарки і дівчинка знову заплющила очі.Сонячні промінці пробігли по щічках,малюючи пензликами веснянки…
Сміянка перевернулася на живіт і зітхнула.Сумно…Всі подружки поїхали на канікули хто куди і вона залишилась сама.Ще цілих чотири дні чекати поки мама піде в відпустку і вони поїдуть до бабусі.Дівчинка зірвала травинку і знову зітхнула.Маленьке сонечко перебралося з конюшини їй на руку і подріботіло по своїх справах.Гуділи бджоли,перебираючись з квітки до квітки на кущі петунії,пахло травою і липою.
Сміяна солодко потягнулася і скочила на ноги.Треба зробити мамі ще один сюрприз- зварити смачного полуничного компоту.Швиденько зібравши фарби та малюнок,вона почимчикувала додому.
Жінка втомлено вдивлялася в покази монітора,надіючись побачити хоч якісь зміни.
Пальці ніжно гладили маленьку долоньку,малюючи на ній ромашку.
Сміяна затамувала подих і щосили вчепилася долоньками за ,зовсім гладеньку,шкіру кита.
Море тут було не таким як біля берега.Бірюзовий колір змінився синьо-сірим,дна не було видно зовсім,море здавалося суворим і сердитим.Інколи ,мов нізвідки,з’являлися зграйки мерехтливих летючих риб і тоді поверхня води переливалась сріблом.Ось тінню ковзнула в глибині акула,поважно проплив скат,мов чарівні парасольки закружляли медузи.
-Ну що,Кульбабко,хочеш ще побачити дива?-промовив Кит і хитро посміхнувся.
-Хмм...питаєш…-дівчинка нетерпляче закусила губу і зручніше вмостилася на спині свого друга.
-Тоді дивись…
Кит подув на поверхню води,від чого та здійнялась золотистим пилом і коли осіла,то зробилась зовсім прозорою.Сміяна тільки ахнула…Дно океану розцвіло різнобарвними коралами та мушлями.Губки,креветки,придонні рибки,коники,морські зірки та їжаки,краби,черепашкові рачки,водорості…Чого тільки там не було… Величні кальмари розправили свої щупальці,зачаїлися між камінням хитрі мурени,сплелися в танку коралові змії,поблискували перламутрові перли в розкритих мушлях…На самому дні застиг весь вкритий мулом потонулий корабель.Зламані щогли обплутали водорості,пробоїна в боку стала прихистком лякливих риб та планктону.
-Ну що подобається тобі моє царство?-прошепотів Золотий Кит.
Дівчинка не відповіла,зачарована красою морських глибин.
-Ти ще не все бачила…
Махнув Кит хвостом,знову море стало глибоким і невидимим.Вляглися хвилі і на горизонті з’явилися фрегати.Сяють в промінні сонця білосніжні вітрила,вітер грається прапорцями,вода буруниться під міцним корпусом ,що немов розрізає її поверхню.Та все ж вітрильник видається таким крихітним на фоні безкрайнього моря…Сміяна закрила очі і підставила обличчя морському бризу.
-Хочеш ще здивую?
Голос Кита повернув її в дійсність.
-Ми бачили ще не всі дива?-запитала дівчинка.
-Ображаєш,-розсміявся він.-Море-це безкрайнє диво.В ньому дуже багато дивовижного і таємничого.Вашого людського життя не вистачить,щоб все вивчити.
Кит знову змахнув хвостом ,здіймаючи золотий пил і піднявся в повітря над водою.
-Ти коли-небудь літала над морем ?Думаю-ні…Дивись…
Морський володар піднявся до хмар і завис під ними.Сміяна оглянулась навколо і тільки ахнула.Навкруги,від горизонту до горизонту,куди не кинь погляд,простиралось море.Безкрайнє,красиве в своїй величі,воно переливалося всіма барвами синьо-голубого та смарагдового.Здавалося,що море вливається в середину її самої,наповнює до країв солоною водою,радістю і безмежним щастям.Лікує всі душевні рани та вимиває всі печалі…Кит змахнув хвостом і повільно поплив над морським царством.
Дівчинка поставила каструлю з водою на плиту,підпалила газ,помила полуницю,потім лягла на канапі в кімнаті з книжкою чекати поки закипить.Книга була цікавою,про дивовижну дівчинку ,яку називали Пеппі- довга панчоха.Та все ж полуднева спека давалася взнаки-Сміяна і не зчулася,як заснула,положивши голову на книжку.Вода закипіла,перелилася через край і загасила полум’я.Газ по-тихеньку шипів і розповзався по квартирі,не даючи проснутись змореній господині та затягуючи її в своє отруйне марево.
Так і знайде її налякана мама,через дві години повернувшись додому з роботи.Викличе МНС,швидку та тата,але вже запізно-Сміяна впала в кому від отруєння чадним газом.У невеликій квартирі, на першому поверсі,у душі батьків згасне маленьке сонечко.А в лікарні невідкладної допомоги,в реанімаційному відділенні ,лікарі втомляться боротись і порадять батькам тільки молитись і надіятись на чудо.
Сміяна більше не боялася.Вона з’їхала нижче,до самого хвоста Кита,опустила ніжки в воду і аж замружилася від насолоди.Хвильки лоскотали голі ікри,іноді маленькі поверхневі рибки натикалися на них носом і нажахано тікали.Дівча реготало,набирало в жмені воду і хлюпало на спину Кита.Той, вдавано, образливо фиркав і поливав її фонтаном води.Раптом з’явилася зграйка дельфінів.Вони вистрибували з води,робили незвичайні сальто і, здавалося,підморгували дівчинці.
-Хочеш з ними погратися?
-Але я не вмію плавати і дихати під водою.-засмучено похитала головою Сміяна.
-Чи й не проблема!-розсміявся Кит і подув дівчинці в обличчя.-Ти що забула,що я чарівник?
В ту ж мить прудкий дельфін підхопив її собі на спину і пірнув у хвилю.
Вона навіть не встигла злякатися,а тим паче,здивуватися,що може дихати під водою.Сміяна відкрила очі і зачаровано дивилась,як крізь товщу води пробивається і мерехтить десь там сонце.Ось закружляли в танку крихітні прозорі медузи,промайнув смугастий окунь,в незчисленній кількості гайнули перелякані мальки сардинки,поважно проплив скат-метелик,чимдуж кинувся ховатись в глибину від баракуди морський чортик,щось задерикувато виясняли між собою різнобарвні морські півники…Дівчинка відчувала себе русалкою на морському дні.Та ось дельфіни підхопили її на свої спини і понесли на поверхню ,до світла.
Монітори відміряли свій ритм рівномірним писком.Мама поправила пасмо волосся на лобі Сміяни і з надією заглянула їй в обличчя.Вже кілька днів дівчинка в своєму сні посміхалася.Мамі дуже хотілося вірити,що це на краще і там її доня бачить гарні сни.Втомлено зітхнувши,вона відкрила книгу про Пеппі і почала читати…
Зручно вмостившись на широкій спині свого гігантського друга,Сміяна обсихала і грілася в промінні вечірнього сонця.Сонно потягнувшись,вона позіхнула і солодко заснула,заколисана рівномірним похитуванням.
Фонтан солоної води перервав її сон на самому приємному місці.Відпльовуючись,обурена дівчинка скочила на ноги і погрозила кулаком.
-Ох,ну скільки можна?Невже немає іншого способу вітатись?
Кит розсміявся і легенько подув на неї,від чого волосся і плаття враз зробилося сухим.
-Ну все,все,Буркотухо,заспокойся.Я тут півгодини намагаюся тебе розбудити.Це виявилось самим дієвим.
-Ага,так я тобі й повірила…-бурмотіла Сміяна ,намагаючись пригладити волосся.
Навкруги був все той же піщаний берег,та ж птаха сиділа на скелі,чистячи пір’я,пробіг і заховався в нірку невеличкий краб,прогрітий наскрізь сонцем пісок,приємним теплом вкутував ступні ніг.Дівча плюхнулось на землю і задоволено примружилось.
-Ммммм…як добре…Ми попливемо з тобою сьогодні дивитися ,що там за горизонтом ?
Кит заперечливо похитав головою і зітхнув.
-Нам не можна пливти за горизонт.Туди йдуть на відпочинок стомлені життям величні кити і кораблі.Тобі ще рано туди…Тобі треба повертатись додому,до батьків…
Сміяна різко сіла і вперше здивовано оглянулась навколо.
-Ми в твоєму сні,це все не насправді…Тобі пора назад…
Кит подув на пісок під ногами дівчинки,від чого той закружляв мільярдами іскристих зірочок,поступово зливаючись в яскраве сяйво.Все навкруги розпливалося,зникало і шуміло,мов вода.Неначе здалеку до Сміянки долетів тихий голос її золотого друга:
-Бувай,Кульбабко,коли прийде час- ми обов’язково зустрінемось…
Голос пропадав вдалині,а її підхопило золотим вихором і кудись понесло…
Покази моніторів різко змінилися і зачастили.Мама,сполоханою птахою, кинулась до ліжка донечки, на ходу натискаючи кнопку виклику.Сміяна переривисто зітхнула і розплющила очі…
Минуло кілька місяців…Дівчинку виписали додому з лікарні.Вся сім’я було на сьомому небі від щастя.Хоча,бабуся все ж провела повчальну бесіду-чому дітям не можна самим користуватись газовими приладами.
Сміяна малювала мамі ромашки та бавилася з подружками.Життя повернулося в старе русло.Та іноді,дівча задумливо дивилось в небо і посміхалось.Ночами їй часто снився Золотий Кит та прогулянки морем,а на полицях з’явилися макети корабликів та книги про море.Сміянка мріяла будувати фрегати і дослідити всі моря світу.Вона знала,що колись її мрія обв’язково збудеться,як і зустріч з золотим другом.