Мыкола Бажан. Перед статуями Микеланджело

Людмила Цурко
Сперва на глыбах мраморных он вырубал их абрис -
Титанов, что рванулись до вылома из тьмы,
Разбуженных и жаждущих, разгневанных и храбрых,
Восставших и достойных - назваться чтоб людьми.
С челом, как лук, натянутый на пораженье цели,
С кривым, разбитым носом, с покрученным хребтом, -
Когда б он не был мастер, дел каменных умелец,
И человек безмерно, - он был бы божеством,
Ведь он познал всю сущность Адамовой породы
(И это скорбь и счастье рукастого творца) -
Нагую жажду мозга, всевидения голод,
И зов далёких целей, и поиск без конца.

                ***
На мармурових брилах вирубував він обрис
Титанів, що рвонулись до вилому із тьми,
Розбуджених, прагнущих,розгніваних, недобрих,
Збунтованих, достойних назватися людьми.
З чолом, як лук, напнутим,
                з тавром трикутним вилиць,
З кривим, розбитим носом, з покрученим хребтом, -
Коли б не був цей муляр, робіт камінних вмілець,
таким безмежно людським , він був би божеством,
Бо він пізнав до краю суть людського поріддя,
Найглибшу муку й щастя рукатого творця, -
Нещадну спрагу мозку, голодну хіть всевиддя,
І поклик мет далеких, і пошук без кінця.