…злічити напам’ять дні минулого місяця, не повторюючи нічого зайвого,
що згодом загубиться у дорозі, розіб’ється на друзки, а з часом, стане минулим
і зовсім забудеться заколисане тишею зоряного неба…
нехай воно собі проростає «нізвідки» в «нікуди» ні з ким, ні для кого…
не стати б докором, в твоєму жалі знову відчути тепло, усю твою ніжність,
вчепитись щосили за горло: «Люблю!..» ранковим туманом упасти до ніг,
збудити вітром натхнення душу, зігріти поцілунками серце, щоб залишитись,
і врешті дотиками спокою впізнати взаємність твою…
та рано, чи пізно у відповідь тиша і ми безпритульні, і ми мовчазні…
нехай без докорів до самого дна дай Бог долюбити життя!..