Намалюй мені день, але так щоб без болю,
Без печалі і смутку на білім чолі,
Без очей, що ховають кохання і долю,
А уста крик чи шепіт в словесному тлі.
Намалюй краще ранок
І надію на сірій імлі,
Зобрази сподівання на болісних ранах,
Або радість на нашій землі.
Поєднай світле з темним,
Мудре й дике в чужій голові,
І не страшно, що зло так невтомне,
Ти його замалюй, або губкою втри.
Хай палітра вбере нашу силу,
Ну, а колір зазначить красу,
Може заздрість, нарешті, осяде безсила,
Зате розум заважить на нашім посту.
Тільки де ж нам знайти такі фарби,
Як червону, як кров, поміняти на цвіт,
Що блакиттю і житом засяє
І, можливо, вгамує безжалісний світ.
Де добро розуміють, як горе,
Де нахабність, як срібло блистить,
І вмирає на сонці все чисте й прозоре,
І малює художник не ранок, а ніч.