Ніч літня збігає, не спиниться –
не вхоплю за чорную шаль.
А Муза не має годинника.
І їй мене зовсім не жаль.
Шепоче: «Не дам тобі виспатись.
Пиши. Не лінуйся. Я жду.
Я все ж таки пані капризная.
Не пишеш – до інших піду...».
Не думає – хочу, не хочу я.
І вірш вимагає: «Він – мій»...
У Музи натура жіночая.
І я підкоряюся їй...