***

Я питаю вас - "Навіщо?" Я сотий раз питала, але спитаю ще!
Ви навіщо смикаєте двері серця, рубаючи все нище, торкаючись ложе?!
Так.. так! Я вам говорю! Оберніться! Поговоріть зі мною! Відповідайте!
Чому ви мовчите? Та говоріть! Та ні, не йдіть, не кидайте та не карайте!
Я закричу! І закричала.. щоб всі получили, краще - вище!
Я не заплакала, але заплачу, падаючи на коліна крищі!
Мене вже трусить... мене морозить... мене трясе - не заспокоюсь.
Я в себе вдома, у кімнаті.. розум.. серце.. та і сама покоюсь.
Я книг читаючи так вдосталь їм, я їм вже літери, і чаю з бергамотом,
я пью вино, червоне взагалі, курю парламент, одягаю боти..
Я взагалі сама - в житті й на людях, та де б я не була - порожня!
Мене так просто вивести, але я не сприймаю люд, у мене тут своя таможня!