Нікому не поставити нас на коліна!
Ми як лежали, так і будемо лежати!
Михайло Жванецький
Не пам‘ятаю, хто перший сказав, що життя, як та тільняшка, складається з світлих і темних смужок. Іноді життя порівнюють із зеброю. При цьому не має значення, чи та зебра бігає собі десь по африканській пустелі, чи по вольєру кращого в Україні, а можливо і у всій Європі, Миколаївського зоопарку, чи навіть спокійно лежить собі на асфальті нашого міста. Я маю на увазі на асфальті проїжджої частини на перехрестях вулиць.
Мене все більше і більше хвилює те, що останнім часом у переважної більшості жителів мого міста, та що там скромничати, і всієї країни, став порушуватись паритет поміж темними і світлими полосами їх життя. Нажаль не в кращу сторону. По-перше, світлі смужки стають дедалі всі вужчими, а темні – навпаки, все ширшими. По-друге, світлі смужки постійно все темнішають і часто й густо з білого кольору стають сірими, а темні – додають контрасту і практично перетворились на сажу, тобто стали насичено чорними.
Ще хтось з відомих сказав, що краса спасе світ. Гарно сказав, але це явно був не українець, а якщо навіть і українець, то не громадянин України, а якщо і громадянин – то він живе десь у Європі, а якщо ні – то він можновладець… В жодному випадку я не можу з ним повністю погодитись, оскільки переконаний, що наше українське суспільство може спасти тільки почуття гумору. Чому? Тому, що це на сьогодні практично єдиний дієвий засіб самозбереження, який доступний кожному українцю.
Вдаючись до наших реалій сьогодення, коли Крим окуповано Ордою, а на Сході Неньки ті ж ординці намагаються відкусити ще один шмат українського пирога, гумор можна розділити на три частини: його легку, тобто стрілецьку, зброю – іронію (білий гумор); середню зброю – сатиру, а також тяжку артилерію – чорний гумор, з його крайнім правим войовничо-саркастичним крилом (сектором).
Загальновідомо, що гумор – це одне з небагатьох явищ, а часто і просто єдине, яке ще здатне допомогти пересічному українцю пережити чорну смугу в своєму житті. На превеликий жаль не всі ще про це знають, а тому популяризація гумору в нашій країні останнім часом стає життєво-важливим напрямком людської активності.
Ну, скажіть будь-ласка, як би ви назвали ту особу, яка, стала б прославляти Всевишнього за те, що та чи інша людина опинилась „на небесах“ ?! А якби це була не чужа для покійника людина ?!? А якби це сталося ще в процесі тризни, коли вона тільки-но поклала квіти на свіжу могилу, ще не встигла покинути територію кладовища і розрахуватись з керівником духового оркестру за виконану роботу ?!?!?
Відповідь нормальної людини на це запитання спрогнозувати не важко. Але не спішіть з висновками. Послухайте спочатку ось цю бувальщину, яка відноситься так би мовити до крайньої правої гілки чорного гумору – її войовничо-саркастичного крила.
Для полегшення поставленої задачі послухайте наступну розповідь:
Похорони ще не старої жінки. Відлунали прощальні промови, ридання найближчої рідні, звуки похоронного оркестру… Останні учасники похоронної процесії покидають прилеглу до свіжої могили територію кладовища. Тут залишились практично самі близькі родичі померлої. Донька ще плаче, але уже беззвучно. Її чоловік поряд крадькома витирає скупу чоловічу сльозу. Брат померлої, заспокоюючи обох, говорить, що душа покійниці невдовзі перетвориться на птаха і злетить на небо. В цей час десь високо над ними лунає неголосне „Каррр“ і через незначний проміжок часу на зятя падає порція воронячого лайна… При цьому чоловіку пощастило, оскільки переважна його більшість хлюпнула на плече піджака і лиш незначна частина дісталась голови.
Мотнувши головою, стряхнувши лайно з волосся, чоловік підіймає догори очі і з його вуст злітають слова: „Мамо, Ви вже там? Ну, слава Богу!...“
27.11.2015