Кришив світанок зорі у Десну,
Ведмедиця повзла води напитись,
Ще куталась від прохолоди в свиту
Ріка, як прокидалася зі сну.
Блаженна тиша, спека – міцно спить,
Рибалять верби чудодійних рибок,
А місяця смачний рогалик-скиба
Підморгує: «Я – знатний ворожбит…»
Пірнає зір в туманну органзу.
Цукрові зорі так смакують зранку!
П’є молоко імлисте до останку
Досвітнє сонце, ллє у світ ясу.