І перетнулися світи,
що мали бути мимобіжні.
Які були ті миті ніжні,
що дарував собою ти.
І поміж непотрібних слів
про головне ми все ж змовчали.
Про ті невидимі причали
наших з тобою кораблів...
І знову новий день без смут,
де пройдеш ти лиш по дотичній.
Та ми з тобою, ми не вічні...
Приречені на вічність мук...