Усе в життi кОштує скiльки-то чи чогось.
Хтось плату бере грошима, хтось вкраде душу.
Ти довго був тим, хто сплатить поспiшав в у.о.,
Нiж кОмусь дозволити щось в своiм сердцi зрушить.
Ти цІну знав зрадi, бо зраджував i не раз.
А прОщенню цІну не знав, бо не вмiв прощати.
В своє пiдребiння колись ти сховав топаз
За муром цинiзму i за недовiри грати.
Ти був сам по сОбi. Самий собi цар i раб.
Самий собi ворог, самий собi кара Божа.
За нижчи iстоти вважав всiх знайомих баб.
Аж поки її не зустрiв - що на тебе схожа.
Її - ту що боги злiпили з твОго ребра,
Та десь загубили (чи випадок, чи навмисно).
Що поглядом вбила твоїх i царя й раба,
Вiд дотику рук її сердцю у грудях тiсно.
Вiд шепоту губ її тане i лiд й гранiт.
Здивовано вигнута бров й ти робишся мирний.
І їй би прощаєш усе - так тобi болить.
Для неї уперше в життi й назавжди став вiрний.
20.08.16 р.