Чаклує серпень яблуками стиглими,
А на душі - то спека, то сльота...
Назустріч бігли...та,чомусь,не встигли ми,
Вже на порозі й осінь золота...
Серця спеклися у серпневій стиглості,
Та в тім немає нашої вини,
Бо... на землі усе - по божій милості,
Тож... стрінемось,напевно, восени...
Зарання ставить крапку в нашій повісті:
Для нас ще буде осені парад...
Ми розминулись лиш по випадковості,
Коли дивились з ніжністю назад,
Коли "копались" божевільні в пам"яті,
Коли в руїнах зводили мости,
Коли любов, залИшивши на паперті,
Блукали в лабіринтах самоти...
Любов багата...і не просить пОдаті,
Можливостям її - нема межі...
Дя когось щастя, зазвичай, у золоті,
Для неї щастя - в дотику душі...
Любов осіння - суміш трав і меду,
Терпкі цілунки і солодкий хміль...
Для нас ще ціла осінь поперЕду:
І листопад й багряна заметіль...
Ще долі нас у душі поцілують,
Любов для нас відчинить новий чат...
Адже...курчат по осені рахують...
Тож...разом порахуємо курчат...