А коли я виросту, стану сильною,
Зовсім перестану писати вірші
Ти, як зараз, напевно будеш звати мене крихітною,
Милою дівчинкою, цвітом яблуні або вишні.
А коли я виросту, перестану мріяти
І, як мама, буду пити гіркий та холодний чай
Ти так само будеш наївно вірити в те,
Що люди ненароком в ад перетворюють рай.
А коли я виросту, буду серйозною,
Мабуть зорі стануть такими далекими,
Мама з татом такими близькими,
Ми з тобою знов інфіковані, зраджені милими.
Це доросле життя, з ним не можна бавитись.
На його руках заборонено малювати.
Як від нього втекти, де сховатися?
Я не вмію жити. Я не хочу доросле життя куштувати...