Тобі вже 25, а ти ще як дитина,
плекаєшся і бавишся словами,
для когось ті з народження єдина,
когось пізніше зустрічала пирогами.
Під небом синім, чистим мов водиця,
що зрошує поля достиглих зерен,
така собі прекрасна молодиця
із кошиком біжить збирати терен.
Там, де степи колосяться і трави,
там сонце сходить, починає шлях,
і от пройшовши через його брами
вона стоїть з сльозами на очах.
Побита сумом наче чорна кішка
і втративши надію на життя,
вона благає когось тишком-нишком
подати милостиню - шанс на вороття.
Вона згадала як була малою,
тепер же виросла журбою на очах,
і в свої 25 - готова вже до бою,
за свою волю й долю, що трима в руках.