Ірина Косенкова, стихи.ру
http://www.stihi.ru/2015/04/12/6524
Зсихається груша. Стоїть сиротина,
гілля, наче руки бабусі – старі.
Останні вона доживає часини,
та серце ще б’ється під шаром кори.
Цей вітер, що був колись любим, коханим,
в квітучім розмаї її засинав,
а потім – труїв її душу обманом,
зривав зелен-листя, і гілля ламав.
На неї свій погляд він ледве кидає,
і гне, і хитає, і хоче зламать.
Останні він сили уже відбирає…
Так жаль, що дерева не можуть кричать.
Він дівчинку-вишню піснями чарує,
шепоче на вушко про чудо весни.
Йому то байдуже, що груша сумує,
що серце ще б’ється під шаром кори.
Серпень, 2016р.