Коли моя душа постане - Богу
І буде Він над нею суд вершить,
Я не візьму в останнюю дорогу
Води і хліба...то земна є снідь...
Я не візьму смарагдів і бурштину,
Ні золота, ні перлів, ні мошну,
І тіло - тимчасову одежину,
З собою в путь останній не візьму...
Листків осінніх злато і багрянець,
Що листопадом сумно опадуть,
Прозорі зорі, місяця рум"янець,
Вечірніх хмар бузкову каламуть...
Я не візьму...вони там не потібні:
То є земне...і як тут не крути,
А щастя не у золоті і сріблі,
А в тому, щоби душу зберегти...
Прийде година, я постану Богу,
Душа від того трімко защемить,
Я заберу в останнюю дорогу
Мою любов - мого земного мить...