О, цих хвилинок марнотратний біг!
Як сік берези, так течуть розлуки.
Вечірнім сонцем посміхнусь тобі,
і жаром променів я розцілую руки.
Південним вітром, що торкає щік,
і місяцем, що розчинився в днині.
Я ритмом серця відіб'юсь в тобі,
у кожній, хоч малесенькій, клітині.
Осіннім подихом торкну твоє чоло,
куточки зморшок обпечу багряним.
Віддам тобі усе своє тепло,
а потім рясно зливою нагряну.
І потечу по водам з-під землі,
і проросту волошкою у житі...
Весняним громом розільюсь в тобі,
щоб тільки за тобою не тужити!