Аромати степів, настояні травами,
З дитинства живуть в мені, в пам’яті снів.
Тільки згадаєш – спливають октавами
Слова, що походять з тих давніх часів.
Як добре лежать на землі різнотравній,
Вдихать чебрецево-полинний напій,
Зануритись поглядом в небі безкрайнім
І злитися з степом на хвилі одній.
В небі хмаринки, наче пух лебединий,
Під подихом вітру пливуть в небуття.
Пливуть непомітно, їх рух невловимий,
Якби ж то ішло так і наше життя.
Краплина пісенна тріпоче у небі.
Ця пісня заповнює простір, росте,
То жайворон плине до сонця далебі,
Із сонячних променів соло плете.
Хіба це не чудо – маленька пташина,
Що сповнює співом степів далечінь,
Творіння природи, пісенна вершина,
Злетівши далеко, в таку височінь.
Тремтить переливами дзвоник сріблястий.
Він славить роздолля ланів і степів,
Ковил, як те море, під вітром хвилястий,
Хто краще це зробить, якби й захотів?!
Стовбці; ховрашків, мов та варта безсонна,
Пересвистом вітають прихід кращих днів,
Над ними лиш неба криниця бездонна
І повік незабутній жайворонка спів.
Пам'ять дитинства в підсвідомості живе,
Як безцінний скарб про рідну Україну.
Лиш думкою торкнуся – зразу оживе,
І відчую знов свій край, степу перлину.
18.04.2007
; Ховрахи пересвистуються, сидячи вертикально на задніх лапках