Пишу і все, і іншого не хочу.
Я виливаю біль свій на папір
У розпалі натхнення, тиші ночі,
Принаймні, доки пишеться без мір.
Творю вірші, хоч мало розумію:
Як це виходить, як я це роблю?
Але це все, що я в житті умію,
Про що і небо з вірою молю.
Радію щастю: Іскра, моя, Божа,
Тобі так вдячна, бо іще пишу.
І думка моя варта чогось кожна –
Усі їх через серце все ж несу.
Душа в ці миті геть живе без муки
І хоч не довго та таки живе!
Нехай втомились, не встигають руки,
Аби творити добре і святе!