А юна осiнь так цнотливо знiмає платтячко зелене...
І зазирає мені в очі – сміюся я, чи співчуваю.
А я вдихаю насолоду хмільного тіла золотого.
І усміхаюсь, не сміюся, – я завжди з тими, кому важко.
А поруч підправляє вії у дзеркальці доросла пані.
Вона вже вивчила осінні неспокій, сумніви і сукні.
І п'ять її яскравих нігтів – години панського терпіння –
Підкреслюють осінню шкіру, яка забула поцілунки.
А я – і з осінню, і з пані, і з вереснем, холодним вранці.
Я зі всіма на цьому світі – бо світ осінній весь зі мною.
А платтячка все менше, менше... А золота все більше, більше...
А сонце ввечері червоне. Напевно, завтра буде вітер...
Юна осінь. Олександр Сулімов 59х78