"Час від часу..."
Вірш у прозі
... Час від часу з берега доноситься легенький подих вітру. Зашумить він протяжно в верхів’ях дерев, затріпоче тихо листками, потім зашелестить в очереті, нарешті вирветься на волю і теплий, і пахучий пробіжить над самою водою.
Родяться хвилі, спочатку малі, тремтливі; він жене їх все далі і далі, і ось вони вже виблискують маленькими шматочками срібла під ясним місячним промінням.
Перші хвилі дійшли до мого човна, вдарилися збоку, здивовано зупинилися, а потім всі разом стурбовано заговорили.
Хвилину я вслуховуюся в цей дивний говір, і він починає мені безмежно подобатись. Все нові мелодії починаю вловлювати я в цім гомоні, здається, ще мить – і я зрозумію, чим вони стурбовані, чого клопочуться.
Я кладу весло в човен і лягаю горілиць на м’яке сіно, я хочу слухати цю звабливу музику.
Перед моїми очима небо з безліччю зір. Я знаходжу знайомі сузір’я...
----------------------------------
«Час от часу…» И.Е.Коваленко
(Стихотворение в прозе)
… Час от часу с берега доносится лёгонькое дыхание ветра. Зашумит он протяжно в ветвях деревьев, закачает тихо листочки, потом зашелестит в камышах; наконец, вырвется на волю и, тёплый, пахучий, пробежит над самой водой.
Рождаются волны: сначала малые, дрожащие; он гонит их всё дальше и дальше, и вот они уже мерцают маленькими кусочками серебра под светлым лунным лучом.
Первые волны дошли до моей лодки, ударились сбоку, удивлённо остановились, а потом все вместе встревоженно заговорили.
Минуту я вслушиваюсь в этот дивный говор, и он начинает мне бесконечно нравиться. Всё новые мелодии начинаю я улавливать в этом гомоне; кажется, ещё мгновение – и я пойму, чем они встревожены, о чём беспокоятся.
Я кладу весло в лодку и ложусь навзничь на мягкое сено, я хочу слушать эту манящую музыку.
Перед моими глазами - небо с множеством звёзд. Я нахожу знакомые созвездия… (3.09.2016)