Яка вона тонка і ненадійна –
Ота межа між «є» і «вже нема»…
Де ж та весна, весела, вітровійна,
Бо вже карбує крок в душі зима.
Ось щойно осінь золотила луки,
Дощами роздягаючи ліси…
Нема нічого. Лиш печальні звуки
Небесно-журавлиної краси.
Уже нема. Але ще буде, буде!
Життя – спіраль. В нім поступальний рух.
Прийде весна і усміхнуться люди,
Щоки торкнеться тополиний пух.