Жалісливі
Володимирові Черкасову
В напівсирітстві наголодувалась,
що про собак приблудних та котів,
а в заметілі сніжні й горобців,
до днів своїх останніх піклувалась.
В той час значні в суспільстві зміни стались.
Союз, так званий, повінню поплів.
Тож виживали всі, хто як умів,
а звірам, звісно, більше всіх дісталось.
Я також був із тих, хто їх жалів.
Отож ми вдвох з дружиною й старались.
І нам брати молодші довіряли.
На те ще й досі я не відхворів.
А суджену ще глибше зрозумів,
коли серед живих її не стало.
–––––
©Анатолій Загравенко