Сидить біля могили жінка,
А на обличчі зморшки й втома.
Вона плакала так жалісно і гірко,
Коли сина привезли додому.
Сидить засмучена матуся
Змучена важким життям.
Думає: "Із думкою змирюся,
Що сина віддала небесам".
Вона руки поклала на коліна
І тихо-тихо зажурилась,
Бо ті руки доглядали сина,
Коли дитятко тільки народилось.
Ці руки сина обіймали,
Чорняву гладили голівку.
Як на війну їх відправляли -
Він обіцяв - вернеться у домівку.
А мати слухає людей,
Які говорять щось біля могили.
І Богу дякує за те,
Що не упасти ще є сили.
Mary Ch. 03/09/2016