Козёл Тимош. Из Вадима Крищенко

Ян Таировский
Слёзы льёт Тимош-козёл:
- Брань у вас в почёте?
Всё, мол, ем, что тут нашёл,
В этом огороде?

Бородой козёл трясёт,
Вновь замэкал грустно:
- Ем я далеко не всё,
А одну капусту.

КОЗЕЛ ТИМIШ

Бiдкався козел Тимiш -
Лають всi та й годi:
Це не iж i те не iж
В нашому городi.

Вiн борiдкою трясе,
Мека басом густо!
- Iм я, людоньки, не все,
А саму капусту.

СЕРЕБРЯНЫЙ ДЕКАБРЬ

В небе что за кутерьма?
К нам в село пришла зима.
Наснежила, напушила,
Всем деревьям шубы сшила.

С наступленьем холодов
Слышу стуки молотков.
Убедитесь в этом сами:
Лёд к земле прибит гвоздями.

Снится детям на рассвете:
С горки мчат на санках дети,
На катке звенят коньки.
Что за чудные деньки!

СРiБНА КОВЗАНИЦЯ

Бiла зимонька прийшла
I до нашого села -
Наснiжила, напушила,
Деревцям кожух пошила.

А грудневий холодок
Прибивати став льодок,
Бо давно вже дiтям сниться
З гiрки срiбна ковзаниця.


ПРИКЛЮЧЕНИЕ КУКУРИКА,
СТРАДАВШЕГО МАНИЕЙ ВЕЛИЧИЯ

Там, где, прячась, тонут хаты
В удивительных садах,
Жил да был малыш хвостатый -
Петушок Кукурь Кудак.

У него проказы в моде,
К разным шалостям привык.
Бушевал на огороде,
Поднимал и в хлеве крик. 

Куролесил. будто море,
Лез в пшеницу и в горох.
Был петух тот - просто горе,
Только "ой" да только "ох".

Дебоширил забияка,
Жить не мог он без атак:
То не нравится собака,
То гусак шипит не так.

Не имел нигде он друга.
Часто драться был готов.
И считал, что вся округа
Состоит из дураков.

Разойдётся, знает каждый,
Так, что прочь сбежит любой.
Но с проказником однажды,
Помню, казус был такой.

Был ремонт затеян смело
Стройбригадою одной -
Появились кучи мела,
Бочки с чёрною смолой.

И Кудак проворно скачет,
Шустро спрыгнувший с плетня,
И горланит: "Вот удача!
Это ж яства для меня!"

Залетел он в мела насыпь,
Мел - на лапах, на крыле.
Клюнул вдруг смолу три раза -
Ощутил: прилип к смоле.

Стал он чёрным, будто сажа,
Хоть и белым кое-где.
- О, друзья, где помощь ваша?
Не оставьте же в беде!

Лап не в силах оторвать я.
В страхе весь я, в сердце гул.
Лис боюсь. О, где вы, братья?
Караул! Ой, караул!

Не попасться б в зубы догу!
Что за проклятые дни!..
Наконец-то, слава Богу,
Вырвался из западни!

От смолы я, как от зверя,
Опрометью, во весь дух
Убегал, роняя перья...
Так закончил речь петух.

Алый гребень съехал на бок,
От хвоста - лишь два пера...
Так тебе, Кукурь, и надо!
Поумнеть давно пора.

После этих приключений
Изменил Кукурик нрав:
Стал добрее и степенней,
И нежней шелковых трав.

Что сказать я здесь намерен?
В строчках - истина проста:
Кто спесив, высокомерен,
Остаётся без хвоста!



Вадим КРИЩЕНКО

ПІВНИК КУДКУДИК

У хлівці, побіля хати,
Що сховалась у сади,
Жив малий та хвалькуватий
Сизий півник Кудкудик.
Півник той щодня у шкоді,
Бо давно до шкоди звик:
Бешкетує на городі,
У хлівці здіймає крик.
Забереться до комори,
Де пшениця і горох.
Був той півник - просто горе,
Тільки «ой» та тільки «ох».
Не було у нього друзів,
Відцурався од рідні,
Бо вважав, що в тій окрузі
Всі нікчемні і дурні.
Розбушується, бувало,
Що усяк мерщій тіка...

Але якось з півнем сталась
Теж історія гірка.
Вийшло так: до того двору
Будівельники прийшли
І лишили крейди гору
Та жерстяний бак смоли.
Кудкудик оте побачив,
Із кілочка швидко зліз
І подумав: от удача!
Мабуть, ласощі якісь.
В крейду залетів, як вихор,
У бачок з смолою - циб.
Клюнув раз... Ой, що за лихо!
Чує - до смоли прилип.
- Де ви, друзі? Поможіть,
У біді не залишіть.
Лап не можу відірвати...
А від страху в серці гул.
Що як лис прийде зубатий?..
Караул... Ой, караул!
Доленько, не дай пропасти... -
Ледве вирвався із пастки,
Біг щодуху на подвір'я,
У смолі лишивши пір'я.
Мов зів'яв червоний гребінь,
Від хвоста - лиш два пера...
Так тобі, хвалько, і треба!
Розумнішати пора.
З тої дивної пригоди
Став наш півник Кудкудик
І привітним і негордим,
Тихшим тихої води.
Ось і все, що мав сказати.
В мові - істина проста:
Той, хто з друзями пихатий,
Зостається без хвоста!

СТОРОЖ (Вадим Крищенко)
 
Біля хати песик Гав
Жовтий місяць вартував.
Пильнував усеньку нічку,
Аби той не впав у річку.
Бо впаде — то буде штука:
З’їсть його зубата щука.
Пес не спить давненько вже
В небі місяць стереже.

СТОРОЖ

Пёсик Гав - отличный страж.
Там, где дремлет домик наш,
Сторожит он, но не дом,
Хоть и любит спать лишь днём.

Не идёт наш пёс ко сну:
Охраняет он луну.
Стережёт - такая штука! -
Чтоб луну не съела щука.

Если в речку вдруг луна
Упадёт, тут не до сна.
Пёс не даст луне упасть,
Зря раскрыла щука пасть.

Пёс по кличке Гав не прочь
Сторожить луну всю ночь.
Знает Шарик: шар луны -
Золотой запас страны.

Вольный перевод с украинсккого