Коли у музи не вистачає слів,
коли з нерозуміння мову віднімає--
тоді, щось, не знаходить місця в голові,
щось, в серці спокою собі не має.
Тоді, так проситься промовить слово,
оте єдине, що було спочатку,
та не дається легко та промова,
бо слово зупиняє гадка.
І байдуже, що серцем б'є у груди
в панічному, німому криці.
Його спиняє те: "Що скажуть люди?"
й примушує мовчати в клітці.
Лоскітно у мізках вужем виляє,
на волю прагне крізь зімкнуті зуби,
знову його зневір'я зупиняє --
як поцілунок зупиняють у помаді губи.
Таке воно цнотливе, боязливе,
часом прудке, що просто жах!
Коли піймати стараюся щосили,
воно ж тоді, ховається в словах.
(ХТ 17.12.2014)