Поспи, кохана...
Сонця ще немає...
Не слухай ніч, вона шука мене.
Одна година - й барвами заграє...
Одна людина - й доля не мине...
Поспи, кохана...
Рана неглибока...
Життя - то мить відради Праотця:
весела, зла, наївна і жорстока,
що ма початок...
Та не ма кінця...
Поспи, кохана...
Виплакані мрії
між хмар сховали клаптики весни,
які колись зневірених зігріють
м'якою суттю рідної спини...
І в решті-решт, стук серця - колискова,
в якій тебе торкається Господь...
Поспи, кохана...
Він шепоче знову
звичайну мудрість перших: "Не нашкодь"..:)