Два роки тому на Донбасі рвонуло, скрізь падати стали снаряди та кулі.
До біса пославши розклади такії, донбаські поетки поїхали в Київ
і там заблищали, мов чарки на таці, успішно пройшли крізь каскад адаптацій,
та звикли на свято вдягать вишиванки ці зовні цілком українські панянки.
Натомість, не стали зриватися з місця, стрічали камази російських туристів
донбаські поети, лишалися вдома - у них від укропської мови утома.
Каратєлі згодом зробили блокаду, та є телебачення, скрєпи, паради,
а ще в міністерствах донбаських республік не те, щоби жирний, та все ж таки рублік.
Життя не стоїть, час потрошечку плине, ті й інші - френди у фейсбуці донині.
Гудять віртуальні мости між містами, поети поеток вітають з святами.
А як хто з поетів оцих, не дай боже, на конкурсі "Руська весна" переможе,
то теж від землячек летять привітання, щоб успіх цей був аж ніяк не востаннє...