Холодна ніч, холодні чисті роси…
Так вересень гамує спрагу літа.
На вербах пожовтіли довгі коси,
І річка вже туманом сивим вкрита.
Холодні зорі падають із неба
В безодню вічність синіх океанів.
Холоду вічності душі людській не треба,
Хіба що може,для морських бакланів...
У вічній спеці на планеті жити?
Невже про це ми, люди, тільки й мрієм?
Ні, без роси і сивого туману
Краси осінньої повік не зрозумієм…