Осінь може наповнювати тебе пощерть любов'ю не згірше весни.
Вона робить це пастельно, ледве помітно: шелестом прив'ялого листя,
світлом Сонця, що гріє землю, але вже під іншим кутом -
довготінно, златодзвінно...
Ах! Ох! Ух! Ти посміхаєшся дитинно, безпричинно.
Від розчулення рониш сльозу.
Відчуваєш, як шагренева шкіра твого перебування на цій дивній Планеті
стискається, меншає, прозоріє.
Ти п'єш криничну воду студену і прямуєш до вільшини.
Там теплий, пахкий торф. Там море запахів і звуків.
Усі медозбірні комахи прилетіли на останній банкет.
Доцвітає літо, переливається в осінь.
- Вік живи, вік ламай стереотипи. Пригощайся.
- Коньяк? З льоду?
- Так. З морозилки. Спробуй. Зовсім інший смак. Зауваж, як він наливається.
Він наливає в келих трунок тонкою густою цівкою. Так тече олія. (Коньяк при температурі нижче нуля не замерзає, але гусне.)
- О! Справді незвично. Инший смак. Инші відчуття. Сам вигадав?
- Так. Якось мене почастували горілкою з льоду. Зазвичай Оковиту не п'ю. А то спробував і знаєш добре пішла. Тому зробив подібну штуку з коньяком.
- Ти - алхімік.
- Я знаю.
- Я тебе люблю!
- І я тебе люблю, Сонечко!
Це найбільша нагорода - спати у саду на купі сіна
День такий ще довгий. Ці чарівні зміни це буття безмежне
солодко колишуть, солодко гойдають. Ніби хтось тобі погладив спину.
Груди, живота, волосся. Все ж бо так, як мріяв. Все до крапочки збулося
Ми -- на переході. Всесвіт мчить без спину: через весну, літо, осінь.