Примусити кохати неможливо
Кохання – то є божий дар.
Це почуття живе та буде живо
Допоки сонце світить з-поміж хмар.
Земля біжить по стоптаній орбіті,
Навіщо – то ніхто не зна,
Але при всьому її розмаїті,
Вона, як завше – одинока й зла.
Мільйони років, вимірів мільйони
Смерть – немовля, гідне життя,
Гранатовії сльози Парсефони,
Збирає у долоні й тішиться.
Та кожен день, коли заходить Сонце
І стає чорним небокрай,
Вродливая богиня у темниці
Усе на світі разом проклинає.
Вона кляне кохання, теє диво
Всім серцем своїм крижаним:
«Примусити кохати неможливо
Кохать не в силах серцем вирваним»